Дитяча та сімейна праця на кавових фермах світу
безкоштовна доставка
при замовленні від 1200 грн.

Дитяча та сімейна праця на кавових фермах світу

На думку колишнього Генсека ООН Кофі Аннана, рівноправність жінок, чоловіків та дітей, зрівняння оплати їхньої праці та покращення рівня освіти є найсильнішими стимулами для підвищення економічної продуктивності та соціально-економічного розвитку суспільства. Ми з ним абсолютно згодні, особливо в контексті того, що зараз близько 85% кавових плантацій використовують сімейну працю, тобто, працівниками є чоловіки, жінки і діти.

Проблематичність дитячої та сімейної праці на фермах

Умовне «західне» суспільство досить далеко відстоїть у своїй соціально-сімейній моделі від країн, які розвиваються. У «багатих» та «старих» країнах прийнято, що жінка є домогосподаркою, тільки якщо сама вона не забажає працювати і будувати кар’єру. Тоді як у решті світу середньостатистичний чоловік не може фінансово потягнути сім’ю з 4-5 осіб (2 дорослих та 2-3 дітей), щоб жити у достатку і без зубожіння. Тому його дружина, а також нерідко малі діти змушені працювати. Елементарно щоб прогодуватись. Але, ви знаєте, особливо сумною є та обставина, що іноді навіть результатів їхньої спільної праці не вистачає, щоб вибратися з міських нетрів.

У с/г сфері жінки, залежно від країни, становлять від 50% до 90% робочої сили. Дитяча праця використовується в середньому по земній кулі на 2%, тобто, 2% дітей серед всього дитячого населення працюють. В окремих країнах цей показник становить шокуючі 60%! Де це таке є, спитаєте ви? У Гвінеї-Бісау, наприклад.

Втім, не вся дитяча праця вважається негативною. Кожна країна відокремлює «погану» від «хорошої» праці по-своєму. Найзагальніші характеристики, за якими відбувається відокремлення, у загальному такі:

• Чи навчається дитина (у школі, гімназії, з особистим/приходящим учителем тощо);

• Чи нормально відбувається її розумово-психологічний розвиток;

• Чи нормально дитина розвивається фізично, чи не перетруджується;

• Чи має вільний час для ігор, проведення часу з однолітками, повноцінного сну;

• Чи допомагає праця дитини працевлаштуванню на її майбутню дорослу роботу та вихованню почуття відповідальності;

• Чи отримує дитина адекватну оплату за свою працю?

 

Якщо відповідями на ці питання є «так», тоді така праця вважається корисною для дитини, і вона тільки дозволить їй вирости більш адекватною та залученою у соціум людиною.

Якщо відповіді хоча б на 2-3 пункти (і більше) — «ні», тоді це вважається «поганою» працею, яка має бути припинена по відношенню до дитини.

 

Деякі країни підходять до цього питання ну вже сильно формально чи зовсім вдають, що цієї проблеми особисто у них не існує. Незважаючи на те, що у кожної країни свій мінімальний поріг для початку роботи, діти віком від 4 (!!!) років примусово працюють у таких країнах як Кот-д’Івуар, Бразилія, Соломонові о-ви, Бутан, Тонга, Нігерія, Беліз та М’янма. Займаються вони там некваліфікованою, але доволі важкою працею: прополювання, удобрення, збирання врожаю, тягання ємностей з врожаєм, сушіння, миття, сортування… Така праця без перебільшення позбавляє дитинства, перешкоджає інтелектуальному розвиткові дитини і травмує психологічно.

Незважаючи на те, що дитяча праця регламентується майже скрізь у світі, її все одно багато — адже близько 160 млн. дітей (віком до 18 років) працюють, і далеко не вся їх праця класифікується як «позитивна». Серед країн, де дитяча праця обох різновидів є найпоширенішою, можна назвати, крім вже зазначених вище, такі: Колумбія, Коста-Ріка, Домініканська Республіка, Ель-Сальвадор, Гватемала, Гвінея, Гондурас, Кенія, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Уганда та В’єтнам. У низці найбільш неблагополучних країн працюючі діти не ходять до школи зовсім чи пропускають частину уроків на постійній основі через їх роботу. Так, у Гайані працюють 20% дітей і 25% з них пропускають через це уроки хоча б 1 раз на місяць. У вже згаданій Гвінеї-Бісау пропускають школу майже половина дітей, а в Гані — чверть.



Не лише бідність жене дітей працювати. Якщо їхнім мамам нема з ким залишити дитину, коли вони йдуть на роботу, то вони беруть їх із собою. Так відбувається звикання до роботи із пелюшок. До того ж, сімейна робота на кавових фермах дуже часто поширена серед пікерів (збирачів врожаю кави в зернах): їх заробіток залежить від зібраних кілограмів арабіки чи робусти. Наприклад, у Гватемалі, щоб отримати мінімальну денну зарплату, яка дорівнює 3 доларам США, одній людині треба зібрати 45 кілограмів ягід фермерської кави. Для розуміння — при середній вазі 1 ягоди на кущі у 15 грам, це буде 3000 ягід чи 6-7 відер. Кожен день! Та якщо збирач органічної кави може залучити свою дружину та дітей, то, зібравши, наприклад, 100 кілограмів на день, на сім’ю він отримає вже не 3, а 6,7 дол. Навіщо ж втрачати таку гарну можливість чи ділитися ягодами звичайних чи елітних сортів із конкурентом-збирачем? Особливо з огляду на те, що саме збирання врожаю кави приваблює майже всіх сезонних робітників, будучи тривалістю до півроку за період у 12 місяців максимум. До того ж, сезонні робітники переїжджають з місця на місце у пошуку роботи, а тому вони не можуть влаштувати своїх дітей на постійне навчання, а своїх дружин не можуть поставити за плиту гарного й просторого будинку, який у 3-му десятилітті 21 століття стає все менш доступним звичайним верствам населення навіть у багатих країнах.

 

Що робиться задля покращення ситуації?

Дуже багато хто не заплющує очі на ці і аналогічні факти. Одним із останніх прикладів був скандал наприкінці 2010-х, пов’язаний з тим, що, як з’ясували пронизливі журналісти, компанії Nespresso та Starbucks закуповували для своїх купажів арабіки та робусти зерно у ферм, які використовують дитячу працю. Це викликало громадське обурення, внутрішнє розслідування самих компаній й трохи знизило вартість їхніх акцій.

Крім таких періодичних журналістських «пострілів», у світі працюють тисячі і тисячі програм різних рівнів, спрямованих на різні аспекти покращення життя та економічного ландшафту у різних країнах:

1. Поліпшення освітніх програм. Відкриття шкіл, організація виїзних вчителів та шкільних автобусів. Навіть дорослим, які раніше не вчилися, пропонується отримати освіту, щоб вони могли влаштуватися на офісну чи іншу роботу з постійним місцем проживання, щоб дати цивілізаційні блага їхнім сім’ям.

2. Стимулювання міграції населення у більш багаті райони, туди, де є робота чи відкриваються нові підприємства.

3. Гранти та цільові кредити/програми на відкриття чи розвиток свого бізнесу.

4. Участь кавових комунальних підприємств та організацій у розвитку власних регіонів, щоб будувати там дороги, школи, лікарні та створювати робочі місця постійного характеру.

5. Запобігання примусовій, рабській праці та торгівлі людьми як частина більш ширшого соціального та юридичного захисту.

6. Поліпшення законодавства країн та робота з кадрами, щоб обстановка в країні в цілому була більш сприятливою з точки зору економіки, соціальних програм, криміногенного рівня, зайнятості, освіти і т. ін.

 

Ми в Coffee Story теж цілком і повністю за те, щоб кавова індустрія була прогресивним рушієм людства, поступово позбавляючись власних недоліків. Під час російської війни в Україні ми беремо участь у вітчизняних соціальних програмах, наприклад, волонтерстві і переказах на потреби ЗСУ (а до цього ми брали участь у світових програмах і плануємо до цього повернутися одразу після нашої з вами перемоги над рашистським злом). Тому, купуючи каву в Інтернет-магазині coffeestory.in.ua, ви допомагаєте нашій Армії!