Незважаючи на війну, у 2022 р. ми відвідали кавові Колумбію та Кенію
безкоштовна доставка
при замовленні від 1200 грн.

Незважаючи на війну, у 2022 р. ми відвідали кавові Колумбію та Кенію

… для укладання нових контрактів. Ми також зконтактувалися з деякими фермами-виробниками, з якими ми вже працюємо, щоб дізнатися, як у них справи, відвідали кілька кавових виставок, та побачили, що індустрія кави не топчеться на місці. І що місцеві фермери такі ж привітні, як й під час наших попередніх до них візитів. Проте обидві поїздки були не без сюрпризів.

Уважний читач, напевно, не пропустив нашу статтю у вересні 2022 року «Чому ми цікавимося закупками кави в регіонах вирощування». У ній ми пояснювали доступними термінами, чому ми їздимо до країн, представлених у нашому Інтернет-каталозі кави, як ми це робили до 2020 року (до настання Ковіду та рашистської війни), та як ми будуємо логістику у воєнний час. У тій статті ми згадали про те, що навіть під час випробування на міцність українського суспільства божевільною війною шаленого оркостану, який перебуває в останній стадії сказу свого імперського існування перед неминучим крахом після перемоги України, — навіть у такий час ми намагаємося організовувати закордонні відрядження. Це ми робимо з метою підтримки контактів з нашою мережею поставок, задля проведення особистих зустрічей із новими постачальниками, а також для того, щоб побачити щось нове і прикинути, як це можна застосувати у нашій повсякденній роботі. Яку ми перервали лише на тиждень-другий на самому початку війни, щоб евакуювати наші сім’ї і дітей кудись до Європи, а самим повернутися до роботи й продовжувати обсмажувати каву на радість внутрішньому споживачеві України. До речі, якщо вам цікаві подробиці того, як це було в нашій компанії, то рекомендуємо вам почитати цю статтю. Як й міні-цикл «військових статей», викладених з точки зору нашої кавової компанії: раз, два і три.

У 2022 році співробітниці нашого офісу відвідали Колумбію і Кенію.

 

Кенія

Спочатку вони по землі виїхали з України через Польщу до Чехії, звідки літали лоукости за напрочуд привабливими цінами до Кенії (у міжнародний аеропорт Найробі). Доречи, результатом цього відвідування стала кава в зернах «Кенія Тікі Такі», яка зараз знаходиться в розділі «Нова кава» нашого сайту.

Щоб зустрітися зі старшим із продажів на місцевій станції обробки, розташованій в Гакую-іні, Кенія, вони проїхали автобусами, маршрутками та на перекладних (тобто, автостопом) 130 км. Втім, також вони завернули пару разів у маршрутні відгалуження, щоб відвідати й кілька інших ферм та станцій, на продукцію з яких ми очікуємо, якщо все вийде як гадається, вже до кінця цього, 2023 року.

Подорож ця була не з найскладніших, не враховуючи комарів та докучливих мавпочок, за однією з яких довелося погнатися, бо вона скомуниздила телефон під час 15-хвилинної стоянки дорогою на туалет. Слава Заратустрі, що у співробітниці був запасний телефон, бо мавпочка його так й не віддала, блиснувши хвостом у кроні найближчого дерева.



Однак і непередбачувані ситуації теж були (ну, куди ж без них на довгому шляху!?). Так, найскладніше було з місцевим перекладачем-гідом. Конкретніше кажучи, найнята через агентство через Інтернет людина не з’явилася в обговореній точці зустрічі. Телефон мужчини не відповідав, як й агенції. Добре, що ми йому грошей не перевели, обумовивши, що отримання 50% авансу — при першій особистій зустрічі, а решта по виконанню роботи через пару днів. Довелося нашим дівчаткам на місці витратити півдня, щоб знайти того, хто говорив англійською та місцевою мовами, й допоміг би дістатися до станції Гакую-іні. Це все відклало виїзд на станцію до наступного ранку, зате людина не просто прийшла, але й принесла свіжу каву разом із посмішкою на своєму креольському обличчі. Отже, гарний настрій у дорозі дівчаткам було забезпечено (до моменту настання казусу з телефоном).

Загалом, подолали шлях вони до настання вечора і заночували в якійсь будці посеред джунглів (хоча як потім говорив Чеге — так звали гіда — це був майже самий центр місцевої деревні). І вранці вже, поснідавши та задерикувато, з криками, повтікавши від двох змій, які перегородили дорогу, під сміх Чеге і парочки мешканців деревні, дівчатка зустрілися з Аламіні — людиною, яка уклала з ними договір на постачання сорту Тікі Такі. З собою дівчатка замовили 100 кілограмів на пробу (після того, як оглянули ферму й попили свіжої кави з ягід, зібраних тут). Зерно вже допливло до нас морем та якийсь час тому приїхало безпечною територією до нашого складу. Поки що ми раді цьому смаку та скоро будемо телефонувати Аламіні, щоб замовити наступне постачання у тому році.

 

Колумбія

Тут все було відносно нудно, якщо порівнювати з Кенією. Єдиний епізод, який стався з нашими співробітницями, виник через їхнє бажання якнайшвидше виїхати з аеропорту до готелю. Не будемо їх звинувачувати — все колись трапляється вперше. Проте тепер у них є досвід.

У загальному, справа була так: дівчата замовили таксі в аеропорту (так, переплативши, проте це ж Колумбія, а вони — дівчатка; а тому безпека понад усе). Співробітник пункту замовлення машин вказав їм рукою на стоянку таксі і, вийшовши, вони побачили машину, яка вже під’їхала, та білозубо усміхненого чоловіка в стильній сорочці. Все, як завжди — він допоміг їм завантажити речі на заднє сидіння салону та відповідав «Так», коли вони щось його питали, наприклад, чи їдемо ми до готелю такого-то. Але — звідки дівчаткам було знати, що колумбійці взагалі на будь-яке запитання (а особливо поставлене англійською, а не офіційною іспанською мовою) відповідають «так»? Ось так вони й їхали якийсь час, у напрямку, який ставав все темнішим (що й не дивно, в принципі, о 9 годині вечора). Здавалося, вони віддаляються від цивілізації. Хвилин з 15, мабуть. І тут дзвінок на телефон: «Дівчата, ви де? Ваш таксист вже замахався вас чекати на зупинці». Дівчатка потім розповідали, що в них від страху не тільки округлилися очі та стиснулося навіть те, що не стискається, але й на якийсь короткий час віднялися всі кінцівки. Бо вони, виявляється, їдуть у невідомому напрямку з дивно усміхненим мужиком, який взагалі не таксист, а казна-хто!



Відчиняючи двері на ходу, Марина вже хотіла вистрибувати, навіть пожертвувавши своєю валізою з речами в машині. А Діана волала прямо у вухо водію, щоб той негайно зупиняв машину. Після його чергового «Так» з незмінною посмішкою, вона в стані афекту крутанула кермо, машину занесло, проте, добре, що вони їхали кілометрів під 40, а тому не перевернулися, а хіба що кудись несильно стукнулися. Не пам’ятаючи, як змогли схопити обидві одиниці багажу з заднього сидіння, дівчатка відчинили двері та опинилися на двосмуговій дорозі, через раз освітленій тьмяними жовтими ліхтарями, якою вони побігли у своїх кросівках якнайспритніше від машини, кричачи так, що навіть місцева фауна затихла.

З тих пір вони уточнюють у кожного таксиста його ім’я, номер ліцензії, номер машини і маршрут, яким поїдуть, ставлячи питання так, щоб на них неможливо було відповісти «Так», а лише конкретними словами. А ще краще — користуючись мобільним додатком по типу Убер. А їхнє гостре бажання тут же залишити Колумбію після інциденту було, слава всевишньому, згладжене дуже гарним готельним номером і шикарною вечерею за рахунок компанії.

Ну й, звичайно ж, розповідь про Колумбію була б неповною, якщо не повідомити, що звідти вони привезли новинки арабіки Ла Мері та Аріма (які вже поставлені на продаж у нашому каталозі), а ще кілька інших найменувань фермерської кави в дорозі чи в процесі обговорення договору. Добре, що співробітники відділів продажів чи власники ферм/станцій обробки органічної кави в Колумбії чудово володіли англійською, щоб швидко порозумітися та розповісти дівчаткам про якості запропонованих їм кавових лотів. Які ми тепер з нетерпінням чекаємо в нашому каталозі, щоб кожен наш читач міг купити каву в Інтернет-магазині coffeestory.in.ua з обсмажуванням під молоко чи обсмажуванням під еспресо.